Марія Ігнатюк понад вісім років працює в мережі «Аптека 9-1-1». Через війну їй довелося залишити рідний Краматорськ, двічі повертатися до міста та зрештою шукати новий дім. Після вимушеного переїзду до Миколаєва компанія допомогла жінці з працевлаштуванням і компенсувала витрати на житло протягом перших трьох місяців.
До повномасштабного вторгнення Краматорськ був для Марії містом, із яким пов’язувалися найважливіші спогади та плани на майбутнє. Після 2014 року місто поступово відновлювалося: відкривалися магазини, облаштовувалися парки, прикрашалися вулиці, а на центральній площі відбувалися концерти та святкові заходи.
Марія згадує, що тоді хотілося працювати, розвиватися й будувати життя саме вдома.
Усе змінилося 24 лютого 2022 року. Напередодні чоловік зателефонував їй і попередив, що вранці може бути небезпечно. Уже близько п’ятої години Краматорськ почав зазнавати обстрілів.
У березні Марія разом із родиною евакуювалася до Вінниці. Проте бажання повернутися додому залишалося сильним. Восени 2022 року, коли компанія запропонувала їй відкрити аптеку в Краматорську, жінка погодилася.
Для неї це була можливість продовжувати улюблену роботу та залишатися поруч із рідним містом.
Рішення, яке далося найважче
Марія залишалася в Краматорську до березня 2026 року. Однак безпекова ситуація постійно погіршувалася.
«Я залишалася в Краматорську до березня 2026 року. Але з кожним місяцем перебувати там ставало дедалі небезпечніше. Щодня й щоночі були сильні прильоти: каби, шахеди, а потім вже додалися і фпв дрони, які полювали за цивільними машинами й звичайними перехожими. Тоді вирішила поїхати до рідних за кордон», - згадує Марія.
Вона вирушила до Фінляндії, де мала можливість залишитися. Проте вирішила повернутися в Україну.
«Емоційно дуже важко було покинути рідний дім, місто, роботу. Перший час постійно плакала, дуже хотілося повернутися додому Але розуміння того, що жити там більше неможливо, зупиняло», - розповідає жінка.
Повернувшись, Марія обрала для нового етапу життя Миколаїв. Важливо було не лише знайти житло, а й продовжити працювати за професією, якій вона присвятила багато років.
Підтримка роботодавця після евакуації
Мережа «Аптека 9-1-1», де Марія працює понад вісім років, допомогла їй працевлаштуватися в Миколаєві.
Крім того, компанія компенсувала витрати на житло протягом перших трьох місяців після переїзду.
Для жінки така допомога стала важливою підтримкою в незнайомому місті, де потрібно було поступово налагоджувати побут і звикати до нових обставин.
«Я дуже вдячна, що мені допомогли. Коли опиняєшся в новому місті без знайомих, важливо розуміти, що ти не залишилася сама зі своїми проблемами. Це дуже цінно», - ділиться Марія.
Вона розповідає, що завжди мріяла працювати в білому халаті, спілкуватися з людьми та допомагати їм почуватися краще. Саме можливість бути корисною іншим залишається для неї головною цінністю професії.
Мрія повернутися додому
Хоча Марія вже облаштовує життя в Миколаєві, думками вона часто повертається до Краматорська.
Жінка сподівається, що одного дня зможе знову жити у своєму рідному місті під контролем України.
«Після всього пережитого починаєш більше цінувати прості речі: спокій, коли родина поруч і з близькими все добре. Мрію про якнайшвидший мир в Україні. Не потрібно опускати руки. Головне - цінувати життя, яке маємо зараз, і вірити, що все буде добре», - говорить Марія.
Її історія показує, наскільки важливою під час вимушеного переїзду може стати підтримка роботодавця.
Збереження професійної зайнятості, допомога з житлом та можливість залишитися частиною знайомої команди допомагають людині поступово відновлювати стабільність.
Для Марії Ігнатюк підтримка «Аптеки 911» стала одним із чинників, які дозволили не відмовлятися від улюбленої справи та продовжувати будувати майбутнє в Україні.
